Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Каданс

22:12 Воскресенье 28.05.2017
Главная » 2016 » Август » 1 » Інтерв'ю Іво Бобул: Елтон Джон сказав, що я найкращий співак в Україні
19:45
Інтерв'ю Іво Бобул: Елтон Джон сказав, що я найкращий співак в Україні

Народний артист України Іво Бобул у програмі "Рандеву" на "5 каналі" розповів про те, що готельний номер йому в подарунок зробили друзі; дружить з Тото Кутуньйо, а з Елтоном Джоном познайомився на дні народження Кучми; зробив із Віктора Павліка артиста; підтримував Революцію Гідності і не підтримував Помаранчеву

Сьогодні в мене в гостях людина, на яку ми довго чекали. Цей день настав. Іво Бобул у "Рандеву".


Іван Бобул – 63 роки, народний артист України. Починав співати у ресторанах, на професійну сцену вийшов 1979 року, виступаючи з ансамблем "Море" Севастопольського відділення Кримської державної філармонії. У 80-х виступав у складі вокально-інструментальних ансамблів "Черемош", "Жива вода" та "Віватон". Тоді ж випускає свою першу платівку. Два роки жив та працював у США, співаючи там у ресторані. Міг залишитися в Америці, але через ностальгію повертається до України. 1990 року випускає свою найвідомішу пісню – "На Україну повернусь". Сьогодні Іво Бобул здобув неабияку жартівливу популярність: гурт "ТНМК" має пісню на його честь, а спільнота Учан обрала його своїм неофіційним талісманом. Вчетверте одружений, має трьох дітей та трьох онуків.


 

Я НЕ ЗНАВ, ЩО ВІРАСТЮК, КРІМ ТОГО, ЩО ВІН ВАЖКОВАГОВИК, ЩЕ Й ДИЗАЙНЕР. Я ЙОМУ СКАЗАВ, ЩО ВІН НЕ В ТІ ДВЕРІ ЗАЙШОВ

– Пане Іво, мої вітання. Я дякую, що ви до нас прийшли.

– Дякую, що запросили.

– Пан Вірастюк розповсюдив відео, в якому він перебуває у вашому готельному номері і розповідає в такій іронічній манері, що все це незрозуміло яким чином зроблено, і взагалі як Бобул міг собі таке дозволити?

– Ну, по-перше, я не знав, що Вірастюк, крім того, що він важковаговик, ще й дизайнер. Я цього не знав.

– Дизайнер?

– Ну так він же почав коментувати, як це треба робити. Я йому сказав, що він не в ті двері зайшов. Не подобається номер? Іди вниз на ресепшн, тобі дадуть другий номер, іди собі й живи.


Апартаменти у Чернівецькому готелі "Буковина" були відкриті 2003 року. Серед інших там ночували Валерій Харчишин, Віктор Павлік та Андрій Хливнюк.


Що стосується цього номера, цей номер був зроблений дуже багато років тому моїми друзями, які поважають мій талант, мою пісню, і вони такий подарунок зробили. І абсолютно там нема нічого такого, щоб я взяв би й знущався. Там є фотографії моїх друзів – Тото Кутуньйо, там "Ricchi e Poveri", Президент України Леонід Данилович Кучма, Людмила Миколаївна, мої друзі з дитинства, мої фотографії, де я служив в армії. Це просто моя історія. Ну так, висять там мої два костюми. Це мої костюми, які були. Ну це не є музей, це просто номер Іво Бобула, і все.

– Ну а як ви думаєте, взагалі людина-артист чого має досягти в житті для того, щоб для неї зробили музей?

– Я не знаю, я не задавався ціллю, що я зробив в житті, але мабуть і щось зробив таке, що людям сподобалося. Я ж кажу, вони зробили це, не те щоб я їх просив, я просто приїхав і мене поставили перед фактом, що є таке. Тим паче, що зроблено все законно. Це не є так, що просто так зробили.

– Ні-ні-ні, ми жодним чином не сумніваємося.

– Це зроблено законним шляхом, є документи і все… Хоча я Василя не знаю і якось я хотів із ним познайомитися, бо він дружить з Віктором Павліком, а Віктора Павліка колись я знайшов на весіллі, і зробив з нього артиста.

 

ДЕЯКІ ІРОНІЗУЮТЬ, КАЖУТЬ, ЩО МИ ШКОЛА СТАРА, МИ Є НАФТАЛІН. МИ ПРОТОПТАЛИ ДОРІЖКУ ДЛЯ ТИХ, ХТО ПРИЙДЕ ЗА НАМИ. А ПЕРЕД НАМИ ТОПТАЛИ ДОРІЖКИ ІНШІ

– Та ви що? Так то ви?

– Так. У Тернопільській філармонії. І кажу, Павлік, ти познайом мене з… ну, кажу, нормальний чоловік такий. Ну от і познайомилися.

– Такий не дуже приємний привід для знайомства.

– От він каже, це піар такий.

– Піар це, напевно, є неодмінною складовою.

– Сьогодні прочитав, там люди кажуть, що я в Києві живу, але не знаю Іво Бобула. Кажу, зате Іво Бобула знають інші люди, інші артисти. Елтон Джон, наприклад, знає, а в Києві не знають.

– Елтон знає про Бобула?

– Звичайно.

– Серйозно?

– Так, і сказав, що я самий кращий співак в Україні.

– Елтон Джон сказав? Нічого собі.

– На дні народження Леоніда Даниловича Кучми, яке відбувалося у Криму, він там був. Я співав, він підійшов до мене і сказав "я дуже радий, що маю таку нагоду, знати такого гарного співака цієї держави". Люди люблять. Деякі іронізують, деякі кажуть, що ми ота школа стара, ми є нафталін, ми є то або інше. Ми протоптали доріжку для тих, хто прийде за нами. А перед нами топтали доріжки інші люди – Дмитро Гнатюк, Солов’яненко і ще багато-багато людей. Тому повага до них у нас завжди була й залишається до сьогоднішнього дня. Поваги молодих до нас ніякої немає, я вам чесно кажу.

– А як думаєте, чому так? З чим це пов’язано?

– Я вам скажу, бо всі "круті". Для того щоб бути крутим, не треба бути зіркою – треба бути людиною і розуміти, що коли йде людина, яка зробила щось для того, щоб ти міг прийти і співати свої пісні, які там три слова, два притопа… повинен хоча б сказати "доброго дня".

ЯКБИ В ТОЙ ЧАС, ЩЕ В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ, ХТОСЬ ЗВЕРНУВ НА САНДУЛЕСУ УВАГУ ПО-СЕРЙОЗНОМУ – ЦЕ БУЛА Б ЗІРКА З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ

– Я вам скажу зараз те, що турбує мешканок мого під’їзду, де я живу. Я не можу про це не спитати.

– Спитайте.

– Чому ви розсталися з Сандулесою?

– Так склалося.


Про причини розставання Іво Бобул сказав: "Вона дуже сильна жінка, а я не люблю, коли мною намагаються командувати. Двом лідерам в одній сім’ї втриматися дуже складно. Лілія Сандулеса ж заявила, що: "Це людина, яка не зробила висновків, коли я йому заявила, що дуже втомилася тягнути все на собі".


– Чому?

– Я не жалкую. Це дуже давно було… Життя не склалося в нас. Різні темпераменти, різні погляди на життя. Вона талановита людина однозначно, як співачка дуже талановита. Якби в той час, ще в Радянському Союзі, хтось звернув на неї увагу по-серйозному – це була б зірка з великої літери.

– Не шкодуєте?

– Ні.

– А зараз чим вона займається, ви знаєте?

– Ні.

– Не спілкуєтеся?

– Дуже рідко, дуже рідко. Практично не спілкуємося.

– Ну ваша нова дружина не артистка?

– Ні, абсолютно.

– Ні?

– Вона не закінчила театральний університет, не співає, але коло артистів знає.

– Ну, але ж напевно, приходячи додому…

–Я вам скажу, дуже тяжко. От хтось каже, що два артисти разом – це добре. Абсолютно не добре.

– Ні?

– Я не вірю цим людям, тому що коли ти на сцені вдвох, вдома вдвох, у відпустці вдвох і все життя вдвох – уже я не знаю, може набридати, вже так притупляється усе, що… Треба щоб одна людина робила на одній роботі, друга – на іншій. Приходиш – якісь інтереси там, вона розповідає про свою роботу, я про свою роботу. А так що? Ну прийшли з концерту, ну попили чай, ну "що, як виступили, нормально? – нормально", все.

НА РАДІО НІЧОГО Ж НЕ ЗМІНИЛОСЯ АБСОЛЮТНО – ВОНИ ГОВОРЯТЬ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ, А САМІ ПІСНІ ЙДУТЬ РОСІЙСЬКОМОВНІ

– Після Революції Гідності ми всі почали думати про те, щоб українського ставало більше, і нещодавно був прийнятий закон про квоти. Ви напевно чули про нього?

– Так.

– Як ви ставитися до квотування української музики?

– Розумієте, прийняти і робити – це є дві речі. Як от "вот тебе" и "на тебе". Це є дуже велика відстань. Не треба писати – треба робити. Бо поки вони зроблять – уже нікому це не треба буде.

– Ну Іво Бобула на радіо стало більше?

– Не думаю.

– Ні? А чому так, бо ви не проплачуєте?

– Тому що є формати, розумієте. Формат "Русского радио" має своїх співаків. Нічого ж не змінилося абсолютно – вони говорять українською мовою, а самі пісні йдуть російськомовні. Може бути російськомовна пісня, але продукт, який випустився тут, у нашій державі. Це не може бути.

Я НЕ ЇЖДЖУ В РОСІЮ. Я ЗАЛИШАЮСЯ НА ЦІЙ ПОЗИЦІЇ. ХОЧА В МЕНЕ БУЛИ МОЖЛИВОСТІ ЇХАТИ ТУДИ І ЗАРОБЛЯТИ ГРОШІ

– Ну а ви в Росію їздите, виступаєте?

– Ні.

– Категорично?

– Так.


В інтерв’ю виданню "Сегодня" 2015 року заявив: "Раніше всі українські концертні майданчики були продані Росії… А український співак, хоч як класно він співав, нікому не потрібен. Так що якби можна було повернуть час, то я б поїхав до Росії".


– Це ваша категорична позиція?

– Так, це моя позиція, я залишаюся на цій позиції. Хоча в мене були можливості їхати туди і заробляти гроші і плювати в потолок, байдики бити, так будемо казати.

– Іво, даруйте, що я про це у вас спитала, але це важливо, і можливо це наштовхне наших можновладців на щось. За рахунок чого ви зараз живете?

– Навіть не знаю як казати.

– Кажіть як є.

– Мені прикро, що, маючи такий – ну, я про себе не хочу говорити, але сьогодні скажу – маючи такий талант, який будь-яка держава просто не знала як відноситися до нього, в моїй державі я можу просто піти…

– Ви вважаєте себе непотрібним своїй державі?

– Думаю, так. Це все моє життя, все. Я би не хотів побажати навіть своєму заклятому ворогу пройти те, що я пройшов. Повірте мені, от вам хрест. Стільки ганьби, стільки бруду, стільки стусанів було і стільки тумаків словесних у мою адресу, поки люди не почали розуміти, поки Леонід Данилович не сказав – ви ж в нас такий співак і чому ніхто це не… От все.

– Ну ви зараз спілкуєтеся з Кучмою? Я знаю, що він є вашим кумом.

– Так. Я не те, що він є моїм кумом…

– Він хрестив вашого синочка?


Свого сина Данила Іво Бобул назвав на честь батька Леоніда Кучми.


– …що він хрестив мою дитину. Я просто хочу сказати, що тоді я почував себе артистом.

– Чому так? Поясніть, у чому це проявлялося?

– Ну мабуть те, що тоді не було війни і люди стали жити краще, все було нормально.

– Ну а чому тоді сталися революції і усі ці заклики "Україна без Кучми", з чим це пов’язано?

– Ми бачимо, що маємо. Все, я нічого не хочу казати. Кінець країни був тоді, коли кричали "Україна без Кучми". Це моя думка, можете мене за це сварити, бити.

– Ні, ви маєте на неї право.

– Можете знущатися, а я так кажу і казав – кінець держави тоді почався, тому що ми до Європи могли дійти нормально, безболісно таки.

– Думаєте так?

– Так.

– І з Росією теж домовився б Кучма?

– Так, бо він один міг домовитися, більше ніхто не міг домовитися.

Я БАЧИВ, КОЛИ МИ ЇЗДИЛИ НА ДОНБАС З КОНЦЕРТАМИ, ДУЖЕ БАГАТО РОСІЙСЬКИХ АРТИСТІВ БУЛО ТОДІ ТАМ, ДУЖЕ. УКРАЇНОЮ НАВІТЬ ТАМ НЕ ПАХЛО.

– А ви в революціях брали участь? І в Гідності, і в Помаранчевій?

– Підтримував. У Помаранчевій – ні.

– Ні?


Під час Помаранчевої революції Іво Бобул відкрито підтримував Віктора Януковича. Заявив, що "після перемоги "помаранчевих" мені перекрили кисень за всіма статтями".


– Я просто дивився на це, розуміючи, чим це все закінчиться. Люди, знаєте, хотіли щось інше. Я розумів їх, я бачив їхні очі, я бачив їхні серця, але я розумів, що цього не буде. Це була велика помилка людей. Людей просто обдурили. В черговий раз. Все. А люди не розуміють, що треба спочатку думати, як це робити, що робити і хто прийде, що воно буде, куди воно піде далі. Було все для того щоб… добре, прийшли вони до влади… можна було зробити, щоб дійсно Україна уже була, двері уже так були відкриті – ну не поділили між собою портфелі. Все, люди стали знову ще гірше й гірше далі. А зараз ще ця біда з...

– Донбасом.

– Росією, Донбасом. Я тоді ще казав, я бачив, коли ми їздили туди з концертами, дуже багато російських артистів було тоді там, дуже. Україною навіть там не пахло. Хоча вони любили Україну. Вони чекали, колись до них хтось звернеться, їм казали, що Україна без них помре, бо Донбас – це вугілля. Вони в це повірили, що дійсно вони є могутнім краєм, де є вугілля. Вони роботяги, до них треба було по-іншому просто.

– Ну а як по-іншому – більше українського?

– Так. Їх треба було взяти і повезти у Львів, Чернівці, Київ.

Є ПРОБЛЕМА – ДВА ГРОМАДЯНСТВА, КОЛИ ПАСПОРТИ ДАВАЛИ. Я ПАМ’ЯТАЮ, КОЛИ В СЕВАСТОПОЛЬ ПРИЇХАВ МЕР МОСКВИ ЛУЖКОВ І КРИЧАВ "ОТУТ БУДЕ РОСІЯ". ОРГАНИ ВЗАГАЛІ НЕ РЕАГУВАЛИ, А МЕНІ ЦЕ БУЛО СТРАШНО

– Показати зрештою Європу.

– Їхніх дітей, так. Розумієте, не було інфраструктури такої, якої треба було. Ми просто працювали і давали концерти, і приходили на День шахтаря. А там молоді дуже багато, з цією молоддю треба було працювати.

– Ну ви відчуваєте цей конфлікт між мешканцями Сходу і Заходу, він існує?

– Звісно.

– А в чому він? В чому основна суть конфлікту?

– Ну так повелося, мені здається. Так повелося, що, я кажу, дуже мало уваги було приділено тому краю, а треба було його просто зігріти як усі…

– Українізувати?

– Так. Я кажу, є проблема – два громадянства, коли паспорти давали. Я пам’ятаю, коли в Севастополь приїхав мер Москви Лужков і кричав "отут буде Росія". Органи взагалі не реагували, а мені це було страшно, знаєте. Бо завчасно це було вже зроблено, вже давали паспорти і так дуже багато вже є прикордонних нашої держав місць, де є міста, де люди мають по два громадянства або по три. Зараз до влади прийшла людина, яка має два громадянства, а у нас в законі немає подвійного громадянства. Як це приймати, як це говорити? Навіть дуже багато якихось незрозумілих і негативних моментів, які люди не знають.

Я НІЧОГО НЕ ЗРОБИВ ТАКОГО, ЩОБ МЕНІ БУЛО СОРОМНО – Я НЕ ВБИВ, Я НЕ ВКРАВ. НА ПШОНЦІ НЕ БУЛО НАПИСАНО, ЩО ВІН Є ТАКИЙ. Я НЕ МІГ ЗАЛІЗТИ ЙОМУ В ГОЛОВУ, В СЕРЦЕ АБО ПОЇХАТИ ДО НЬОГО ДОДОМУ

– Я бачила пару відео, вони гуляють Інтернетом, де ви виступали на різних концертах, в тому числі політичних партій, славетне відео, де ви там співали з Пшонкою, так було таке?

– Так.

– Ви мали з ним такий близький стосунок?

– Абсолютно ні.

– Ні? Це був просто концерт?


2010 року Іво Бобул мав співати на Дні народження Віктора Януковича. Портал ZIK стверджує, що виступити він планував безплатно. Пряма цитата Іво Бобула: "Як можна для друзів працювати за гроші?!"


– Мені просто сказали, треба прийти і співати. А що мені треба було казати? Ні, вибачте, йдіть ви… На ньому що, написано, що він є такий? Він є людина, я бачу – "привіт-привіт, як справи?" Ну ніби нормальний.

– Ну на Пшонці написано, якщо чесно.

– Ну я не бачив на ньому нічого. Крім того, сидів весь генералітет прокурорський. Причому це відео до зараз? І там, вибачте, сиділи всі прокурори України і весь генералітет. Для співака, для мене була честь виступати перед цими людьми.

– Ну ви зараз дивитеся – не соромно?

– Абсолютно ні. Я нічого не зробив такого, щоб мені було соромно – я не вбив, я не вкрав. Я кажу, на ньому не було написано, що він є такий. Я не міг залізти йому в голову, в серце або поїхати до нього додому, я взагалі перший і останній раз бачив цю людину тоді. І все. Просто сказали – треба співати цю пісню, тим паче, пісня дуже хороша.

– А яку пісню тоді співали?

– "Товарищ Память".

– "Товарищ Память"?

– Ну із цього фільму, де вузькоколійку робили. "Товарищ Память, товарищ Память! Ты только будь, пожалуйста, со мною, товарищ Пам'ять." От і все, абсолютно нічого такого…

– Слухайте, ну це символічно для Пшонки, "Товарищ Память". Дуже символічно.

– Ну я не знаю. Так, люди знаходять.

– Все пам’ятають.

– Розумієте, люди пам’ятають те, що не треба пам’ятати.

МЕНІ ПОДОБАЄТЬСЯ СЛАВКО ВАКАРЧУК ТИМ, ЩО У НЬОГО ДУЖЕ Є ГАРНІ ПІСНІ. ДО РЕЧІ, Я ВЗЯВ У СВІЙ РЕПЕРТУАР ПІСНЮ І ЗРОБИВ ПО-СВОЄМУ

– Що таке шоу-бізнес, по-вашому?

– Те що зараз є – це не шоу-бізнес. Шоу-бізнес це є монопольна така структура, в якій знаходяться нормальні артисти і ці артисти роблять, як я кажу, погоду в культурі. У нас його, на жаль, немає, в нас шоу-бізнесу немає. У нас є просто такі якісь "самісобойчики".

– Як часто ви слухаєте пісні сучасних виконавців?

– У машині.

– У машині по радіо виключно?

– Так.

– Дисків не купуєте?

– Ні. А навіщо?

– Ну щоб знати, що зараз у моді.

– Я послухав – на радіо виставляється найкраще.

– "Океан Ельзи"?

– Слухав і слухаю.

– Нормально?

– Мені подобається Славко тим, що у нього дуже є гарні пісні. До речі, я взяв у свій репертуар пісню і зробив по-своєму.

– А що за пісня?

– "Коли навколо ні душі. Коли моя не може спати". Дуже гарна пісня і зробив її у своєму такому стилі. Йому сподобалося, мабуть, я не знаю.

– Ви чули пісню "Танка На Майдані Конго" пісню "Іво Бобул"?

– Так.

– Як вона вам?

– Супер. До речі, це мої друзі.


В інтерв’ю "Сегодня" Іво Бобул заявив, що на жарти ображається, як і будь-яка людина. Особливо його зачепила фраза Володимира Зеленського: "Хто такий Іво Бобул? Це людина, яку молодь не знає, а старі вже забули".


– Так? Ну пісня, пісня чудова.

– Я взагалі був шокований, здивований дуже гарному настрою, бо всі прийшли кажуть, о там така пісня про тебе… А я кажу, хлопці, а що там? – там правда дійсно. "Всім допомагає" – так, це моя риса, а хто краще співає – Іво Бобул. Я їм дуже вдячний, forever, хлопці.

ДЛЯ АРТИСТА ВОЛЯ, СВОБОДА КРАЩЕ, ЧИМ КАЗАЛИ – ЦЕ ТРЕБА СПІВАТИ, ЦЕ НЕ ТРЕБА СПІВАТИ

– У СРСР було краще жити, ніж зараз в Україні, – артисту, акцентую?

– Ні. Я вам скажу, було так, якщо ти народний артист України – так. Була велика повага до тебе, було зовсім інше відношення. Зараз це так уже знецінилося, бо дуже багато і вони іноді не відповідають тим людям, які його носять. Але все-таки для артиста воля, свобода краще, чим казали – це треба співати, це не треба співати, підстрижися, так не виходить.

– Хто ваш найкращий друг?

– Мій син.

– Ваш син? Ось так. Що для вас важливіше – сім’я чи кар’єра?

– Звичайно, сім’я.

– Сім’я?

– Звичайно, сім’я важлива. Кар’єра так – сьогодні є, завтра її немає. Сім’я з тобою, вона буде тебе підтримувати завжди в цьому.

– Щоб ви змінили, якби могли повернутися в минуле?

– О, багато б змінив.

– У своєму житті також?

– Так. Я дуже багато помилок зробив.

– Як думаєте, Леонід Кучма причетний до вбивства Георгія Гонгадзе?

– Ні. Абсолютно ні.

– Думаєте, ні?

– Не думаю, я впевнений.

– Чи вважаєте ви українську молодь невдячною?

– Іноді так, а іноді ні. У нас хороша молодь, дуже хороша – вихована, чемна. Але є, як кажуть, стадо без поганої вівці не буває. Так і тут. Іноді дивишся на молодь, як вони до стариків відносяться – не дуже, не дуже.

– Чи є у вас люди або група людей, у кого б ви хотіли попросити пробачення? У вас зараз є можливість.

– Я хотів би вибачитися перед тими, кого я колись образив свідомо чи несвідомо.

– Знаєте, людина, яка збирає величезний зал "Палац Україна", не говорячи про те, хто приходить на концерти – це абсолютно різні люди, вона заслуговує шаленої поваги і з боку держави, і з боку тих, хто наразі ще не збирає такі зали.

– Ну багато і багато років ще не будуть збирати.

– Тому я дуже вдячна, що ви до мене прийшли. Я пишаюся, що є люди, які от стільки зробили для України як ви, тримайтеся, нікого не слухайте, випускайте нові пісні. Я прийду на наступний концерт, обіцяю.

– Спасибі.

– Дякую, що прийшли.

– Спасибі вам.

Яніна Соколова, "Рандеву", "5 канал"

Просмотров: 69 | Добавил: mia | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: