Каданс

Зміст опери.

Київ. Майдан перед Братським монастирем. Проходить простий люд, жовніри. З'являється Кобзар, співає. Народ прислухається до його співу. Останні його слова: «Запасаймо ж товариша гострого в халяву:
треба буде рятувати свою волю І ще й славу!» — викликають схвалення й підтримку серед людей: Та поява польських комісарів одразу змінює ситуацію — Кобзар переводить на жартівливу пісню.

З брами монастиря виходить Тарас Бульба з синами. Він просить ключника наглядати за синами. З розмови братів з'ясовується, що Андрій закохався в дочку польського воєводи. Остап звертається до Кобзаря, просить заспівати знову. Уявляються комісари, відбувається сутичка народу з ними. Остап разом з іншими не дає покарати Кобзаря.

Покої дочки воєводи — Марильці. Панночка милується собою. З комина вилазить Андрій. Спочатку Марильця і її служниця — Татарка — лякаються, а потім панночка жартує над сором'язливим і мовчазним хлопцем. Стукають у двері — Андрій стрибає через вікно й тікає.

Будинок Тараса Бульби. Тут готуються до зустрічі з синами, які повернулися після закінчення Київської академії. Дружина Тараса Настя непокоїться а долю дітей. Вона мріє бачити їх одруженими, щасливими.
Поява хлопців у студентських рясах викликає насмішку батька. їх по-своєму: випробовує силу. Приходять гості. В розпалі частування, співів, розмов Тарас гаряче під-римує думку їхати на Запоріжжя, бо там —
справжня життєва наука для його синів. Почувши про це, мати падає непритомною.

Запорізька Січ. Тарас дорікає козакам за бездіяльність, підбурює їх проти отамана, намовляє обрати на його місце відважного лицаря. Остап і особливо Андрій мріють про походи, славу. Б'ють у литаври — козаки
збираються на раду. Усі вимагають від Кошового скласти свої обов'язки, кожний гурт пропонує свого представника на отамана. Врешті перемагають ті, хто підтримав пропозицію Тараса обрати за кошового відважну і чесну людину — Кирдягу. За народним звичаєм він тричі відмовляється від такої високої посади, а потім погоджується. Коли завершився обряд обрання кошового, приїздить посланець. Він сповіщає про знущання над простим людом, що їх чинять польські магнати і військо. Рада приймає рішення йти
у похід.

Ніч. Козачий обоз під Дубном. Андрію не спиться, він думає про кохану. З'являється Татарка. Вона розповідає про страждання панни в обложеному місті. Там голод. Татарка просить Андрія допомогти воєводівні, її рідним
та близьким. Андрій після деяких вагань наважується перейти у ворожий табір. Він збирає з возів припаси і потаємним ходом іде з Татаркою до міста.

Каплиця у лубенського воєводи. Поляки моляться, просять порятунку. Усі відходять, залишається сама Марильця. З'являються Андрій і Татарка. Марильця і Андрій захоплені одне одним, вони вже не можуть приховати свого кохання. Входить Воєвода з вельможним панством. Він дякує козакові за його вчинок, але обурюється, коли Андрій просить руки його дочки. Єзуїт радить Воєводі обійтися обіцянкою.

Табір запорізького війська під Дубном. Біля намету наказного отамана Тараса Бульби козаки сходяться на раду. Тарас звертається з промовою, в якій закликає до виконання священного обов'язку — захисту батьківщини. Згодом він віддає наказ взяти місто штурмом. Приходить звістка про зраду Андрія. Батько не може повірити в це. Він у глибокій тузі. У нього остаточно визріває думка — скарати зрадника власною рукою, і він убиває сина. Остап прощається з тілом брата і йде у бій. Козаки штурмують мури міста Дубно.

Опера «Тарас Бульба» — це Історико-героїчна народна музична драма. Вагоме місце в ній належить образам народу, його окремих груп і представників. У зв'язку з цим композитор приділяє значну увагу Масовим хоровим сценам. Яскравими є музичні характеристики головних персонажів — Тараса Бульби, Остапа, Насті, Андрія, Марильці. Основна ідея твору — боротьба українського народу проти соціального і національного поневолення. На першому плані — розкриття патріотичних почуттів. Достатню увагу приділено також висвітленню родинних взаємин, почуттів закоханих тощо. Ці лінії реалізуються через показ стосунків Андрія з Тарасом, Настею, Марильцею.

Увертюра до опери концентрує в собі її ідейно-образний зміст. Вона по праву вважається кращим зразком вітчизняної симфонічної музики. Характер музики глибоко драматичний. Тут втілено героїку боротьби і торжество Відкривається вона темою закличного характеру (див. пр. 123). Затактові квартові трубні сигнали, що складають її найважливішу рису, творять героїко-драматичне начало музики. Ці інтонації лягли в основу провідного лейтмотиву опери. Чотиритактова тема набуває далі значного розвитку, що зумовлює появу другої пісенного типу теми. Вона широкорозаспівна. Мелодія її ллється, як повноводний потік могутньої
ріки (див. пр. 124).

Цю музику написано редакторами опери Ревуцьким і Лятошинським в характері народного багатоголосся. Далі звучить досить великий епізод розробкового характеру. В ньому з'являються інтонації як з початкової
теми, так і з наступної. В момент кульмінації виростає перша тема. Вона втілює силу, могутність і волю. Це своєрідна реприза (ре мінор, початок твору — фа мінор). Але сама невелика за розмірами перша тема знов
переростає в розробкового характеру побудову.

Завершує увертюру третя тема (тут використано мелодію народної пісні «За світ встали козаченьки»), її урочистий характер підсумовує попередній розвиток. Зміст увертюри випливає з характеру музичних тем — це заклик, боротьба і перемога (125).

Опера «Тарас Бульба» має п'ять дій; перша й четверта діляться ще на дві картини. Кожна з дій виконує певну драматургічну функцію: експозицію образів, їх розвиток та кульмінацію, розв'язку і завершення драми.
Починається твір піснею Кобзаря «Ой кряче ворон», у якій розповідається про важке становище українського народу, про утиски польської шляхти. За мелодичною будовою, досить мінливою ритмікою, специфічними ладовими зворотами й особливо оригінальним лірницьким супроводом пісня сприймається як глибоко народний твір (126).

Кожна з поспівок завершується або квінтольною ритмічною групою, або мелізматичним візерунком. Гармонічний мінор змінюєтеся натуральним, тоніко-домінантовий органний пункт у супроводі нагадує гру на лірі. Образ Кобзаря — борця за волю повніше розкритий у його другій пісні, яка звучить у фіналі першої картини (ми спеціально відступаємо від сюжетної послідовності, щоб повністю розкрити цей образ). Звернення Кобзаря до людей, що зібралися довкола нього, звучить ще гостріше: «Ой чи довго ще
нам та коритися панам...» Міцне, як криця, його слово знаходить відгук у присутніх. І як тільки комісари хочуть забрати народного співця — люди обороняють його. В цій сутичці виділяється Остап, який вступає в
боротьбу. Пісню «Ой чи довго ще нам» витримано в характері народних ліричних багатоголосних пісень, Кожний наступний куплет пісні стає .динамічнішим. Здійснюється це поступовим ускладненням гармонії та
інструментовки. Кульмінаційне проведення звучить могутньо й велично. Зазначимо, що цю пісню введено в оперу редакторами Л. Ревуцьким і Б.Лятошинським з метою повнішого показу образу Кобзаря й динамізації дії. Вона звучить також в увертюрі.

У першій дії дається експозиція образу Тараса Бульби. В речитативі та аріозо «Коли ж, подужаний літами» він охарактеризований як поважна й розсудлива людина, його роздуми про старість і прихід до брами монастиря як останнього пристанища натомленої в боях людини забарвлені в лірико-епічні тони. Це аріозо має деякі інтонаційні й образні паралелі з речитативом Руслана «О поле, поле» з опери «Руслан і Людмила» М. Глинки(127).

Кількома штрихами представлений ще один персонаж — Андрій. Досить коротка розмова між братами розкриває захоплення Андрія, його любов до незнайомої панночки — дочки польського воєводи. Невелика за розмірами його партія дає початок ліричній лінії, яка, до речі, повніше розвинута
в наступній картині та у четвертій дії. Друга дія — експозиція образу Насті та розкриття нових рис характеру
Тараса Бульби. Оркестрова інтродукція пов'язана з настроєм і почуттями матері, яка з нетерпінням чекає повернення додому синів. Перша побудова вступу до другої дії світла, спокійна (соль мажор), друга — схвильована (соль мінор). Найповніше образ матері втілено в речитативі, аріозо й арії. В речитативі передані тривожні передчуття. Його інтонаційні звороти виразні, емоційно наповнені; вони досить близькі до фольклору.

Композитор прагне через них передати різні відтінки часто змінюваного настрою: «Душа тремтить... Не знаю, чи діждуся лебедиків до лона пригорнуть? Так зажурилась, боже, боже! Одна мені і радість, і журба в
синах моїх коханих та єдиних!» (див. пр. 128). В аріозо, що є більш мелодійним і співучим, ніж речитатив, характер музики змінюється рідше. Після оповідного початку («Ой вік минув, а щастя чи зазнала?») розповідь набирає драматичнішого змісту («Але в чаду пожеж і бур страшних той промінь згас!»). Смуток змінюється радістю («Одна-однісінька сиди, нудись і трать літа в тривозі», «Єдину лиш Господь послав одрадість:двоє діток»). Завершується аріозо невиразною надією (див. пр. 129).

Арія Насті «Повернуться сподівані, кохані орлята» передає радість матері, яка уявляє своїх синів щасливими. Тут є два епізоди: мінорний і мажорний. Особливо виразною є сповнена смутку й болю мінорна побудова
(130).

В цих номерах розкрито образ Насті, усі сподівання, мрії, надії якої пов'язані з дітьми, яких вона безмежно любить. Доля дітей — це її світ, її життя. Далі цей образ набуває трагедійних рис. Мати розуміє усю
небезпеку, весь драматизм долі Остапа й Андрія. Вона благословляє їх від'їзд на Запоріжжя і втрачає свідомість. В речитативі й репліках Насті багато драматизму, жалю, скорботи. В кульмінаціях у партії оркестру звучить провідний лейтмотив. опери, що свідчить про багатоплановість образу. З одного боку, Настя бажає бачити синів біля себе, з другого — вона розуміє необхідність виконання ними обов'язку перед батьківщиною. Трагедійність образу — в його роздвоєності, навіть не в боротьбі почуттів, а в їх несумісності. Музична характеристика Насті — яскрава сторінка української оперної класики.

Зустріч синів у батьківському домі завершується хором «Слава нашим господарям». У трьох епізодах його варіантне розвивається один тематичний матеріал. Цим підкреслюється єдиний образно-емоційний тонус
хору. Близькість музики до народнопісенної творчості, зокрема до щедрівок, робить її яскраво-національною й оригінальною за характером. Це проявляється і в частій зміні метро-ритму: плавні переходи з одного
розміру в інший (2/2, 3/2, 4/2) та ритмічна пульсація лічильними долями та дрібнішими тривалостями; і в застосуванні фольклорних ладоінтонаційних і гармонічних зворотів (міксолідійський лад, плагальні
каданси тощо). Якщо початок другої дії, присвячений образу Насті, витримувався в лірико-психологічному плані, то, починаючи з хору «Слава нашим господарям», музика набирає узагальненого, лірико-епічного тону.

Образ народу композитор створює засобами, близькими до фольклорних. Цей засіб, який можна назвати характеристикою через народнопісенний жанр, Лисенко застосував тут дуже вдало, природно.

Далі, у другій дії, характери персонажів, зокрема Тараса Бульби, розкриваються за такими ж самими принципами, а саме, через пісню й танок.

Радість і веселощі сімейного свята захоплюють усіх. Присутні збуджуються, проймаються цим настроєм. Тарас жалкує, що немає музики. Він просить подати бандуру й починає співати.

Пісня «Гей, літа орел» належить до найкращих сторінок опери «Тарас Бульба». В чотирьох її куплетах (кожний з них є не точним, а варіантним повторенням попереднього) розповідається про безстрашного козака, народного богатиря, волелюбну й відважну людину. Це своєрідний ідеал героя. Всі його риси властиві самому Тарасові: відвага, мужність, богатирська сила, любов до рідної землі, свого народу, почуття
священного обов'язку перед ним, байдуже ставлення до багатства (131).

Мелодія пісні «Гей, літа орел» — широка, могутня, близька до народних історичних пісень. Вона асоціюється з безкрайнім степом, з вільним польотом орла. Вокальна партія розгортається спокійно, велично. Ходи
мелодії неквапливі. Маємо на увазі стрибки на октаву в кадансах, на септиму, сексту, кварту в середині побудов та метроритмічні підкреслення: тривалі звуки, фермати. Великого значення композитор надає ладовій будові. Тут використані характерні для фольклору дорійський та натуральний мінор, ладова
змінність: мінор — паралельний мажор, натуральний і гармонічний мінор, однойменні тональності. Глибоко народний характер музики підкреслюється також гармонією. Широко застосовані акорди побічних ступенів (III, VI натурального, VI дорійського, V і VII натурального в мінорі), своєрідні кадансові звороти, в тому числі плагальні (III—VII нат., VII нат.—Vie—І, VI—Іе—І та ін.). Майже протягом усієї пісні в супроводі
арпеджованими акордами імітується гра на бандурі. Від куплету до куплету ритмічна пульсація оркестрової партії динамізується і приводить до кульмінації.

Вогнистий вступ до пісні різко контрастує з її епічною мелодією. Його неспокійний пульс створюється пунктирним ритмом верхнього шару фактури з поступовим завоюванням висоти й могутніми низхідними кроками нижнього шару музичної тканини. Згодом цей пульс починає проникати в широку й розлогу музику пісні. В останній строфі (куплеті) стрімким характером вступу пройнята вся оркестрова партія. Поєднання епічної мелодії з драматичним супроводом надає музиці урочисто-героїчного характеру. (продовження у комм.)