Не буде перебільшенням сказати, що пісню «Їхав козак за Дунай» знає мало не кожен в Україні. Багато людей взагалі вважають її народною. Але автор у пісні є. Це - Семен Климовський, козак Харківського полку. А ще – філософ і поет.
Довго він був особистістю мало не міфічною. Та й не дивно: із його біографії відомі лиш окремі факти. Ми не знаємо навіть точних дат народження та смерті. Лише приблизно: народився на рубежі XVII та XVIII століть, помер на рубежі XVIII та XIX століття. Сталося це в селі Припутні (нині околиця села Мошорине Знам’янського району).
Але як він туди потрапив? За легендою, у двадцятих роках XVIII століття він мав зустріч із російським царем Петром І. І навіть подарував самодержцеві свої твори, де у віршованій формі висловив своє ставлення до подій у російській державі, коли кривда перемагала правду. Лише у 1905 році історику Всеволоду Срезневському пощастило відшукати в особистій бібліотеці Петра I та опублікувати два рукописні твори, які підписав «негоднейший раб харьковский козак Семен Климов».
Напевно, не сприйняв цар такої поезії. І опинився Климовський на нашій землі. Від царів подалі... Але чим він тут займався? Один із дослідників, М.Левицький, у нарисі «Деревня Припутни» (1818 р.) писав: «Автор відомої пісні на самоті пише прості, але ніжні вірші, навчає своїх пісень сільських пастушків, а вечорами до його хати сходяться люди, аби послухати мудрої поради та нові вірші. У Климовського велика пасіка, і він на цьому добре знається. Має чималеньке господарство. Рано прокидається, пізно лягає, трудиться з піснею».
Шалена популярність
А тепер – про пісню. Створена у першій половині ХVIII століття, вона потрапляє до різних збірників популярних пісень, у тому числі закордонних. Мало того, вона увійшла навіть до фольклору деяких народів Європи. У Німеччині її взагалі записали як німецьку народну і включили до збірника «Музичні скарби німців»!
А на початку ХІХ століття стає такою популярною, що на її основі створюють нові твори. Серед них - видатний композитор і диригент К. Вебер. Не раз звертався до цієї пісні Л. Бетховен. А згодом пісню вже знають і люблять у інших країнах Європи. З 1812 р. – у Чехії, у 20-х рр. – в Італії, у 30-х – у Франції, де вона з’являється у збірниках уже французьких пісень під назвою «Прощання наречених».
У 1818 році чудову обробку цієї пісні для фортепіано, віолончелі та флейти створив німецький та австрійський композитор Йоган Гуммель, учень Моцарта. У 1839 році її обробив для чоловічого хору німецький композитор Йоган-Крістіан-Фрідріх Шнайдер. Варіації написав і італійський композитор Томмазо Траетта. А популярністю у Франції вона завдячує польському композитору і скрипалю, учню Ніколо Паганіні, Каролю Ліпінському. Він із великим успіхом виступав у Парижі, виконуючи серед інших творів і «Їхав козак за Дунай». У 1815 році в американському місті Філадельфія надрукували ноти та англійський переклад. Наступного року ноти й текст видали в Лондоні, а в 1822-му - в американському Балтиморі.
«Українці дуже багаті...»
Чим пояснити таку популярність? Слова і мелодія пісні – прості, зате щирі й душевні. Вони справжні, і торкаються глибин серця кожного, хто їх почує… Поряд зі змістом – чутлива, але з бадьорим ритмом мелодія.
Українські народні пісні недарма захоплювали багатьох діячів культури Росії та Європи. Російський поет О. Толстой писав: «Вони вразили моє серце. Ніякий інший народ не виявив себе так яскраво і гарно, як народ український». Польський письменник і критик М. Грабовський з приводу виходу збірки українських народних пісень зауважив, що «українська народна поезія серед інших у світі займає одне з перших місць». Великий чеський учений-славіст П. Шафарик писав: «Українці дуже багаті, може й найбагатші серед усіх слов’ян різноманітними піснями…».
У Мошориному ж установлено три пам’ятні знаки, і щороку 14 жовтня проводиться районне свято козацької пісні імені Семена Климовського. Вшановують пам’ять земляка, філософа та поета.
Дивні діла кояться... Минають століття, немає вже великих композиторів, що обробляли пісню, немає й автора, козака-поета. Немає навіть села Припутні: останні мешканці залишили його під час голодомору 1932-1933 років. А пісня – і зараз жива. Мабуть, таки справді народна...
О.Лутай, директор Знам’янського районного краєзнавчого музею.
Автор: О. Лутай
Джерело: 21 канал
|
